Адаптація студентів 1 курсу до навчання в коледжі
Важлива і радісна мить в житті вашої дитини здійснилася – вона стала студентом, здобуватиме професію, щоб забезпечити своє майбутнє. Разом з тим появилось і хвилювання, бо починається новий етап в житті: розлука з батьками, зміна місця проживання, нові друзі, оволодіння новою професією, нові предмети, викладачі та їх вимоги. З новою обстановкою треба ознайомитись і звикнути до неї, тобто адаптуватись.
Як проходить цей процес? Спочатку в студентів з’являється ейфорія від відчуття власної свободи, звільнення від батьківської опіки, та вже через кілька тижнів цей стан змінюється на заклопотаність через навчальні вимоги, побутові проблеми, сум за батьківською домівкою та друзями. Дуже важливо у цей час зі сторони батьків морально підтримати дитину, вселяти їй впевненість у своїх силах, допомагати матеріально.
В нормі легка адаптація триває до 1.5 місяця, середня – 3-4 місяці , важка адаптація – довготривала.
Адаптація буває трьох рівнів:
Високий рівень - студент позитивно ставиться до навчання, легко засвоює матеріал, оволодіває практичними уміннями і навиками, поведінка адекватна, має позитивний статус в колективі.
Середній рівень – студент розуміє викладений матеріал, зосереджений, уважний на заняттях, але потребує контролю з боку викладачів та майстрів. Має друзів в групі.
Низький рівень адаптації – не виявляє інтересу до навчального матеріалу, негативно або байдуже ставиться до поставлених вимог, пасивний, часто без причини пропускає заняття, не має близьких друзів у групі, потребує постійного контролю, нагадувань щодо виконання своїх безпосередніх обов’язків..
Щоб стати дорослою, молода людина має розірвати емоційну залежність від батьків, створити свою власну складнішу систему емоційних уподобань і симпатій, центром якої вже будуть не батьки, а вона сама (коротко - не батькам цей хлопець чи дівчина має подобатися, а мені особисто). Це явище відчуження хвилюватиме вас, батьків, але воно тимчасове і мине, якщо ваша безцеремонність не закриє внутрішній світ дитини перед вами назавжди.
Це дуже серйозне питання – не втратити довіру дитини, адже коли у неї з’являться серйозні проблеми – серце батьків має бути відкритим для допомоги.
Ви маєте вміти відрізняти головне від другорядного в житті дитини. А головне це її фізичне і психічне здоров’я , її емоційне благополуччя.
Розлука з дитиною є стресовою і для батьків, особливо для матері, але ви дорослі люди, у вас є вже набагато більше досвіду переживання розлуки, ніж в 15-річної дитини,. Тому в цій ситуації ви маєте бути опорою і підтримкою для вашої дитини, а не вона для вас. Заради більшого блага (отримання професії дитиною) можна поступитись меншим (спільне проживання з батьками).
Для того, щоб знизити стресову напругу, ви маєте постійно контактувати з дитиною, знати телефони її найближчих друзів, сусідів по кімнаті, гуртожитку, куратора групи. Дуже важливо, щоб контакти ваші не обмежувались черговими питаннями про те чи вчасно поїла, чи тепло одяглась дитина, а про те, що цікавого відбувається, який настрій, чи що-небудь сталося, яка її думка з того чи іншого приводу. Дітям, як і батькам, потрібне спілкування, співпереживання, підтримка їх інтересів. Нормою спілкування має стати душевна, дружня бесіда.