ДЛЯ СТУДЕНТІВ

Про кохання


Кохання це найбільш благотворне і радісне почуття.

Кохання — це творець і натхненник. Воно притаманне кожній людині і до кожного воно приходить своїми шляхами. його ознаки, прикмети багатогранні:
закоханий відчуває радість, задоволення, даруючи радість коханому чи позбавляючи його страждань, радість — від того, що радість відчує інший, насолоду — від насолоди коханого; коли добре від того,
що добре комусь, і коли хочеться зробити ще краще.  Кохання може бути джерелом як радості, так і страждань.    

Джерелом страждань є кохання  прив'язане, коли людина намагається іншого, коханого якимсь чином запрограмувати, підігнати його поведінку під своє уявлення. А в житті все відбувається дещо по іншому, інколи навіть прямо протилежне тому, чого ми хочемо. Ось звідси страждання. Але є кохання неприв'язане, що визнає повну свободу іншої людини вона може любити чи не любити. І якщо людина щиро приймає такий варіант, то страждатиме значно менше.
Тим, хто дуже страждає з цієї причини, не завадить знати, що більшість наших страждань викликана аж ніяк не коханням  як таким, а емоціями, з ним пов'язаними: образою, почуттям провини, соромом.

 Будь-яка людина, що хоч трохи схильна до самоаналізу, прекрасно розуміє, що самі по собі почуття не зумовлені коханням, вони мають зовсім іншу природу.

Як стверджують психологи, психіатри, серед негативних емоцій особливо небезпечним є страх втрати кохання. Він виникає в тому випадку, коли людина хоче і намагається зробити іншу людину залежною від себе, повністю оволодіти її думками, почуттями, вчинками. Страх починається саме з моменту володіння. Раз є володіння, є й можливість втрати. Такий результат прив'язаного кохання. Від страждань звільняє лише кохання неприв'язане. Треба прийняти свободу іншого! Звичайно, на таку висоту любовних відносин здатний не кожен. Багатьом не вистачає для цього загальної культури, сили духу, нарешті, мужності, здатності трохи менше оцінювати власну персону.

Може, тому деякі молоді люди вважають зайвим вдаватися до
високих почуттів, думаючи, що вони ні до чого, що без них простіше,

легше, безпечніше. Однак така хибна стратегія дає обманливе благополуччя. В такому випадку людина фактично позбавляє себе можливості морального самовдосконалення, якого можна досягти лише при повноцінній участі в усіх подіях життя, в усіх його проявах.    

Та не все залежить тільки від нас, від того, якою, мірою ми досконалі.

Професор Ю. М. Орлов, невтомний пропагандист саногенного мислення, провів цікаві дослідження. Він довів, що взаємовідносини людей залежать і від їх психобіоритмічної сумісності Якщо вони сумісні, то їм легше переносити різні космічні впливи, якщо не сумісні — то важче. Кохання може виникнути і під впливом космічних змін у біополі Землі, коли, начебто, під впливом наслання пари зближуються, вступають до шлюбу. Однак космобіологічні ситуації на поверхні Землі змінюються — змінюються і любовні настанови. Наслання проходить — проходить і любов. Якщо ж психоритми людей гармонійні, то, які б зміни не відбувалися на Землі, їх взаємне тяжіння зберігається. Про таких го­ворять, що їх шлюб закладено на небі.

Багато людей вирішують свої проблеми за шаблоном, багато хто вважає, що за допомогою якихось особливих наукових методів знайдуть вихід із складних ситуацій. Однак жодна, навіть найдосконаліша наука неспроможна розв'язати наші проблеми, особливо любовні. Тому й дані про сумісність і конфліктність можуть бути використані людьми з користю для себе, якщо вони мислять правильно. Тоді людина може навчитися «розмислювати» свій гнів, своє роздратування. Що означає мислити неправильно? Це коли люди помилково перетворюють будь-яку дрібну образу на таку серйозну проблему, що доходять висновку про розрив, закінчують життя самогубством, приречують себе на самотність. Лікарі говорять: «Це манікально-депресивний психоз, і ми з цим нічого вдіяти не можемо». Нічого подібного. Практика Ю. М. Орлова свідчить, що коли людина володіє саногенним мисленням, то й вказаний психоз послаблюється, і людині стає краще. Депресія сама по собі нізвідки не береться, вона настає від несвідомих думок, які й викликають у хворих певні емоції.

Нерідко цікавляться, кому належить вирішальна роль у збереженні любові? Чоловікові чи жінці? Якщо говорити про любов у її чистому вигляді, без її культурного контексту, то відмінність між чоловічою й жіночою любов'ю не настільки значна, як дехто вважає. Однак у нашому житті чоловічі та жіночі ролі визначаються культурними стереотипами, а згідно з ними жінки більш піддатливі, терпимі й поступливі. Тому й несуть вони більшу відповідальність за сім'ю, дітей, тому їх почуття обов'язку має дещо інший характер, ніж почуття обов'язку чоловіка. За умов нашої культури жінки більше турбуються про збереження сімей, в них більше терпіння, стриманості. Свій гнів, свою неприязнь вони частіше змушені стримувати, за афектом не настає природна реакція, а негативні емоції нагромаджуються і трансформуються в якусь хворобу.

Який же вихід у такому разі? Способи зняття напруженості можуть бути найрізноманітнішими. Деякі жінки б'ють посуд (нині, правда, це дорого коштує), хтось пхне ногою кота (але ж це безжалісно). Це все засоби неестетичні. Треба навчитися не ображатися, якщо вас хтось скривдить. Адже наші емоції підігріваються нашими настановами, нашими думками. Якщо наше мислення буде оздоровлюючим, то ми легше переноситимемо ці емоції, наші стосунки поліпшаться, і життя стане кращим. До речі, людина може бути нещасливою навіть при повному матеріальному достатку, навіть будучи громадянином країни найбагатшої в світі. Тому слід спокійно ставитися до того, що відбувається. Треба намагатися поліпшити ставлення один до одного. За допомогою згоди. За допомогою любові За допомогою самовдосконалення. Це цілком можливо і реально. Треба лише завжди цього прагнути. Здійснене прагнення - це вже крок до мети. Тож треба прагнути ідеалу чоловіка чи жінки? Наука доводить, що взагалі не слід прагнути якогось ідеалу і створювати його в своїй уяві (не сотвори собі кумира). Ідеал, крім шкоди, нічого не приносить, тому не слід чоловіків чи жінок підганяти під свій ідеал, сортувати їх. Це патогенно.

Адже кожна людина чимось приваблива. А оті варіації — хто більше привабливий,

а хто менше — для кожного залежать від того, якою мірою ми зі своїм обранцем чи обранкою сумісні, якою мірою вони розділяють наші погляди.

Людина, яка навчилася мислити саногенно, не стане жертвою емоцій вона зуміє знайти в їх бурхливому морі правильний, рятівний для себе курс.


Прокоментувати:

Log in